Оксана Пасічник
Учитель – це дивовижна людина. Немає жодної іншої професії, де співробітник присвячував би всі свої дні іншій родині крім своєї. І адже кожна дитина, яка потрапляє під вашу опіку, автоматично стає вашим. Але час нещадно. І ось ми вже не ті малюки, а дорослі самодостатні люди, які сьогодні залишають шкільну лаву. Нам належить зробити крок на дорогу життя. Але це не означає, що ми викинемо з пам’яті уроки, які ви нам викладали. І частинка вашого тепла завжди буде зігрівати серце кожного з нас, дорогий ви наш учитель. Нам би дуже хотілося, щоб ви стали найщасливішою людиною на землі. Ви заслужили цього. Адже з яким часом важко дається виховання і навчання важких дітей, таких як ми. Навіть у відповідь на наші витівки ви завжди відповідали нам дружбою. Тепер же ми хочемо віддячити вам нашої вдячністю! Не відмовте нам, прийміть наші подячні слова!
Ось і настав той довгоочікуваний для нас момент. Він віддається в нашому серці урочистій мелодією. Разом з тим, нам сумно і ми сповнені жалю. Ми залишаємо стіни рідної школи. Ці роки вже не повторяться і їх ніяк не повернути. У минулому залишаються прекрасні шкільні роки, коли нас прощали за наші вчинки, брали помилки; коли завжди намагалися зрозуміти і допомогти, вчили і підтримували. Для нас школа – це не тільки місце, де ми отримали знання. Це дійсно наш другий дім. Хоч це і банально звучить. А ви нам, наш дорогий учитель, стали практично як член сім’ї. Найчастіше ми не розуміли вас і збирали образи. Нерідко навіть самі ображали вас. Хочемо попросити за це вибачення. Тоді ми були ще дурними дітьми. Ви завжди були поруч. І не тільки для того, щоб навчити писати, рахувати і читати. Ви навчили нас набагато більшого – думати, замислюватися, відповідати за свої дії, аналізувати. Спасибі вам велике за це!
Шановний ви наша людина! Минуло вже чимало років з тих пір, як ви почали навчати нас старанно писати, складати цифри, читати наші перші твори. Зараз же ми вже подорослішали, стали гарними, сильними, а найголовніше – розумними. Сьогодні особисто для нас буде звучати останній шкільний дзвінок, а після нас чекає увійти в двері дорослого самостійногожиття. Для кожного з нас вона складеться по-різному. Але одне ми знаємо точно – крокувати ми будемо з честю. Адже ви доклали для цього стільки старань. Ми не маємо права вас підвести. Найчастіше ви мало спали, бо перевіряли наші каракулі, приділяли менше уваги своїй сім’ї, щоб зайвий раз побути з нами, ділилися з нами своїм сердечним теплом, витрачали свої нервові клітини. І все заради того, щоб у нас була можливість стати гідними людьми. Зате сьогодні випускники кажуть вам спасибі, навіть за двійки, якими ви нас час від часу карали. Ми назавжди збережемо в наших спогадах то, що було вами зроблено.
