Оксана Пасічник
Шановна наша і улюблена класна мама! Наш шлях до цього моменту був довгим, але все ж ми до нього дійшли. Кожен по-своєму відноситься до сьогоднішнього вечора. Для кого-то це довгоочікуваний момент, а ось інших він злегка лякає. Все-таки попереду чекає щось нове, що вабить і лякає, де доведеться вже самостійно усім займатися. Однак, завдяки вашим витраченим зусиллям майбутня дорога здасться не такою важкою. Не дарма ж ви постійно підтримували і вірили в нас. Може ми цього раніше не розуміли, десь навіть ображалися на Вас. Але сьогодні ми хочемо сказати величезне спасибі за всі ваші витрачені на нас сили, нерви, терпіння. І вибачте нас, будь ласка, за наші провини і помилки. Будьте здорові, нехай вам щастить і благополуччя! Зі свого боку обіцяємо, що тепер ми буде приводом вашої гордості.
Шановні викладачі! Прийміть нашу щиру подяку за те, що багато років ви ділилися безцінними знаннями, робили для нас навчання не тільки цікавим і корисним, а й – приємним. Дякую за підтримку, увагу до наших успіхів і невдач. Окрема подяка – за критику і погані оцінки … вони допомагали нам удосконалюватися, стає краще і розумніше. Нам шкода з вами розставатися, але ми сподіваємося на нові зустрічі. Віримо, що коли відбудеться нова зустріч, у нас буде можливість порадувати вас своїми життєвими і професійними успіхами! Від щирого серця бажаємо вам міцного здоров’я, талановитих учнів та задоволення від роботи!
Сьогодні хочемо висловити вдячність не тільки за те, що ви були відмінними вчителями, а й за те, що ви стали нам друзями, наставниками і добрими порадниками. Так що там … Ви були практично членами наших сімей. Багато з нас з родичами спілкувалися рідше, ніж з викладачами. Бажаємо, щоб сьогодні був не останній раз, коли ми вас бачимо! Тому, ми не говоримо вам «Прощайте!», А скажімо всього лише – «До побачення!»
Ось і настав той довгоочікуваний для нас момент. Він віддається в нашому серці урочистій мелодією. Разом з тим, нам сумно і ми сповнені жалю. Ми залишаємо стіни рідної школи. Ці роки вже не повторяться і їх ніяк не повернути. У минулому залишаються прекрасні шкільні роки, коли нас прощали за наші вчинки, брали помилки; коли завжди намагалися зрозуміти і допомогти, вчили і підтримували. Для нас школа – це не тільки місце, де ми отримали знання. Це дійсно наш другий дім. Хоч це і банально звучить. А ви нам, наш дорогий учитель, стали практично як член сім’ї. Найчастіше ми не розуміли вас і збирали образи. Нерідко навіть самі ображали вас. Хочемо попросити за це вибачення. Тоді ми були ще дурними дітьми. Ви завжди були поруч. І не тільки для того, щоб навчити писати, рахувати і читати. Ви навчили нас набагато більшого – думати, замислюватися, відповідати за свої дії, аналізувати. Спасибі вам велике за це!
